1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

Перші повідомлення, знайдені нами в архівах, про щелепно-лицеві поранення воєнного часу,  датовані серединою 17 сторіччя. В Аптекарський приказ направлялися розписи потерпілих з відміткою про характер поранення. Ці розписи можуть розглядатися у наш час і як джерело з військової історії, так як містять переліки видів зброї, яка застосовувалася під час бойових дій.

Дані 1645 р.:”Драгун Фатюшка Денисов ранен в левую бровь, а пулька в нем”, “ Карп Нагибин ранен в правую щеку из винтовки”, “Мишка Иванов сечен саблею по шее”, “Якимка Фадеев ранен в голову - рублен саблею возле левого уха”.
Поранених лікували відповідно до рівня розвитку медицини того часу: на рани накладали компреси або пов¢язки з мазями, видаляли кулі, вправляли вивихи і переломи. Знайдений перелік медичних інструментів від 1692 р. дає можливість оцінити об¢єм хірургічних операцій: “ланцеты кровопущаные”, “снасти, что в ранах осматривают”, “ножницы двойные, что раны разрезают”, “пилы, что зубы трут” і т.і.

Становленню та розвитку щелепно-лицевої хірургії, як окремої медичної дисципліни, сприяли дослідження багатьох відомих вчених-хірургів.

А.Г. Ріхтер (1792р.) відмічав, що “рассеченные кости паче всего на лице весьма удобно срастаются, как что из многих опытов известно”, і пропонував економну хірургічну обробку ран, щоб не залишати “некое безобразие на лице”.

Основоположник воєнно-польової хірургії М.І.Пирогов, спостерігаючи за пораненими під час Кримської та Кавказької воєн писав, що при переломах щелеп загоєння відбувалося “как нельзя лучше без всяких операций, повязок и приборов”, підкреслюючи:”Я видел столько случаев успешного излечения сложнейших переломов этой кости (нижньої щелепи), что могу отвергать раннюю резекцию как общую меру”.

Перебуваючи в той час на посаді управляючого Санкт-Петербурзького заводу військово-лікарських заготівель (колишня “инструментальная изба”), М.І.Пирогов створив різноманітні типи хірургічних наборів для щелепно-лицевих операцій, зубо-лікарський інструментарій. Навіть батальйонні набори містили ключ зубний з трьома і двома гвинтами і рукояткою, щипці зубні криві та “козью ножку”(елеватор). За заказом М.І. Пирогова було виготовлено ранець з хірургічними інструментами, куди входили зубний ключ, аппарат для фіксації переломів нижньої щелепи, Т-подібна головна пов'язка, пов¢язки лицева, носова та інші предмети. Ним особисто були розроблені методи обробки щелепно-лицевих ран, фіксації відломків щелеп гіпсовою підборідково-тім¢яною пов¢язкою, а також ставилося питання протезування цієї категорії поранених.

Анатомічне поняття “трикутник Пирогова” відоме кожному стоматологу завдяки визначній праці “Хирургическая анатомия артериальных стволов и фасций”, у якій вчений описав доступ до язикової артерії.

На основі власного досвіду професором Пироговим було показано важливість пластичних операцій на обличчі, що забезпечувало ліквідацію не тільки фізичних вад, але й нормалізацію психічної сторони життєдіяльності людини; визначені основні закони трансплантації.

Велику увагу вивченню механізму дислокації язика при операціях у щелепно-лицевій ділянці приділяв учень М.І. Пирогова, професор-консультант Київського військового госпіталю Ю.К. Шимановський. Шляхом клінічних та експериментальних спостережень на собаках він доказав, що “главные производители ретракции языка – подъязычно-язычная мышца; кроме того в этом участвуют шило-язычная, шило-поъязычная и вообще все мышци, которые.при своем сокращении тянут язык и подъязычную кость назад»(ВМЖ, 1862р. стор. 614). У 1862р., в Київському військовому  госпіталі, професором Н.В. Шимановським була вдало виконана складна операція – резекція нижньої щелепи та видалення лімфатичного аппарату шиї з приводу запущеного раку нижньої губи.

В статті лікаря А.Іванова “О задушении языком при резекции нижней челюсти” (ВМЖ, 1862), відмічалося:”Задушение языком как явление, сопровождающее иногда резекцию нижней челюсти, было давно уже известно в хирургии. Оно наступало неожиданно после операции и нередко было единственною причиною смерти. Несмотря на это, до сих пор не только не придумано верных средств к его устранению, но и даже не существует вполне удовлетворительного объяснения условий его происхождения. Встречаются об этом предмете лишь отрывочные мнения, некоторые совершенно неправдоподобные”.

Завідуючий госпітальною хірургічною клінікою Університету Святого Володимира (розміщувалася у Київському військовому госпіталі) професор Н.В.Скліфосовський, який приймав участь в Російсько-турецькій війні (1877-78 гг.), оцінивши досвід цієї війни, прийшов до висновку про необхідність надання пораненим у щелепно-лицеву ділянку спеціальної допомоги, так як ці поранення мали багато істотних особливостей як за перебігом раневого процесу, так і за способами догляду і лікування.

До створення у 1915 році окремого щелепного відділення, всіх хворих, які поступали  до Київського військового госпіталю із травмами та захворюваннями щелепно-лицевої ділянки, лікували у загальнохірургічних клініках.

Приклади публікацій того часу: ”Случай злокачественного прыща верхней губы”. Доктор Талько из хирургической клиники КВГ.”(ВМЖ, 1864р. №3): “13-го марта 1863г. доставлен был в хирургическую клинику Киевского военного госпиталя временно отпускной рядовой, сапожник, Ицко Гольдер, захворавший будто бы три дня назад. Больной уже находился в том безотрадном состоянии, когда все наши врачебные пособия бесполезны и где врач остается одним наблюдателем течения и печального исхода болезни”. Мова йде про карбункул верхньої губи, який ускладнився тромбозом кавернозного синусу з летальним наслідком.

З хірургічної госпітальної клініки професора О.К.Бронгаупта: ”23.03.1895г. в хирургическую госпитальную клинику поступил больной Ф., 29 лет, жалуясь на непроходимость носа. Речь с носовым оттенком, дышит ртом. Небная занавеска отодвинута вперед и несколько книзу. За нею отмечается основание белой опухоли, неподвижной, мягко упругой. 28.03.1895г. профессором О.К.Бронгауптом выполнена операция этому больному – удаление опухоли из носоглотки методом остеопластического иссечения верхней челюсти по Кохеру. Результат операции хороший”, (Врач.1895, №33, А.Фолькенберг: “Остеопластическое иссечение обеих половин верхней челюсти”).

Поступово піднімалося питання про важливість вивчення захворювань зубів та необхідність правильного їх лікування. Ініціатива збору даних про стан зубів належить також професору Н.В.Скліфосовському, який у 1883р. вперше висвітив питання стану зуболікування у звіті про огляд зубів у студентів Медико-хірургічної академії та вихованців Петербурзької військово-фельдшерської школи.

Пізніше, багатьма дослідниками була показана значна поширеність (до 70%) захворювань зубів у військах.

У повідомленні лікаря КВГ С.С.Шкляревського “О болезнях солдат в период прорезывания зубов мудрости”(Врачебный сборник Киевского военного госпиталя, 1884г., ст.32) відмічалося, що: “осенью, а главное весною, в наш госпиталь поступают массами солдаты, по преимуществу из молодых, с однозначущими формами болезней. Они лежат у нас в разных отделениях, то под диагнозом parotitis, то adenitis, то lymphadenitis. Причиною воспалений и инфильтратов натуральнее всего можно считать состояние раздражения десен на месте пятого коренного зуба, которое весьма часто найдешь уже при первом исследовании рта у больных с названными выше болезнями. ..Если после дальнейшей проверки окажется, что значительный контингент солдат с затвердениями и опухолями шейных желез, который долговременно переполняет все военные госпиталя, действительно находятся в зависимости от того, что не все принимаемые на 21 году рекруты имеют пятые коренные зубы – то, конечно, выгоднее новобранцам, не имеющим еще зубов мудрости, при приеме давать отсрочку, чем принять, увольнять потом их массами в отпуск из госпиталей, с развившимися у них в 1-й год службы хроническими аденитами, как это мы часто делаем, согласно пункту приказа №140 1875г.”.

У 1889 р. лікар КВГ Н.В.Соломка в дисертації “О высоком камнесечении в России” висвітив питання необхідності розширення теоретичного і практичного зуболікування в академії, а також про постачання військово-лікувальних закладів інструментами для лікування зубів.

З того часу вивчення захворювань зубів стало спеціальністю для багатьох лікарів. Було розширено викладання предмету одонтології у військово-медичній академії, а при клінічному інституті Великої Княгині Єлєни Павловни у Петербурзі відкрили курси зуболікування для лікарів під керівництвом лікаря Лімберга, якому присвоїли звання професора із зубних хвороб.

Разом з тим зуболікування у військах залишалося на тому ж низькому рівні , що й 50 років назад. В жодному, навіть в таких великих лікувальних центрах, як госпіталі IV класу, не було інструментів для раціонального лікування зубів.

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Что лучше инжектор или карбюратор? Подробнее на странице http://kamael.com.ua