1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

     

Краплинні інфекції - це заразні (інфекційні хвороби) верхніх дихальних шляхів (дифтерія, менінгококова інфекція, кашлюк, кір, краснуха, епідпаротит, вітряна віспа, скарлатина), збудниками яких є живі організми (бактерії, віруси).

Джерелом інфекції є людина, а самим універсальним фактором передачі - повітря. Збудники краплинних інфекцій перебувають у вигляді краплинок або сухого аерозолю, які виділяються від хворого при чханні, кашлю, розмові, і призводять до зараження. Крім цього, вищевказані збудники можуть потрапити на предмети побуту, іграшки, білизну, книжки, а потім на слизові оболонки глотки із зіву, викликаючи відповідне захворювання. Заразитись можна також при спілкуванні із носіями збудників дифтерії, менінгококової інфекції, скарлатини, кашлюка, які зовні цілком здорові і почуваються добре, а самі є достатньо небезпечними. Захворювання краплинними інфекціями виникає не відразу після проникнення в організм людини збудника, а через певний час - так званий скритий або інкубаційний період. Це період від моменту зараження (проникнення збудника в організм людини) до початку розвитку клінічних симптомів таких як головний біль, висока температура, висипання, загальна слабкість. По тривалості він буває різним: дифтерія 7 - днів, скарлатина - 7 днів, менінгококова інфекція - 10 днів, кашлюк - 14 днів, кір, краснуха, епідпаротит, вітряна віспа - 21 день.

Менінгококова інфекція. Джерелом інфекції є хвора людина на менінгококову інфекції та здорові бактеріоносії менінгококу. В епідеміологічному відношенні найнебезпечнішими є хворі на менінгококовий назофарингіт. Це хворі з явищами гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ). Вони виділяють менінгокок та являються небезпечними для оточуючих протягом 3-4 тижнів.

Хворі з явними клінічними проявами захворювання (менінгіт, менінгококцемія) заразні лише у період перебування збудника менінгококу на слизовій носоглотки. Це спостерігається лише у 18% хворих.

Здорове бактеріоносійство менінгококу може тривати 2-6 тижнів, після чого організм людини самостійно звільняється від збудника без лікування. Таке явище частіше трапляється у осіб з хронічними захворюваннями носоглотки.

Механізм передачі інфекції лише повітряно-крапельний при тісному контакті з хворим або бактеріоносієм менінгококу. Виділенню збудника сприяють кашель, чхання, нежить.

Менінгокок дуже нестійкий в навколишньому середовищі. При кімнатній температурі та високій вологості (70-80%) збудник зберігається до 3-5 днів.

Для даного захворювання характерна сезонність, максимум захворювань припадає на лютий – квітень, коли найбільша скупченість людей у приміщеннях та створюються умови для тривалого зберігання збудника у повітрі.

Хворіють на менінгококову інфекцію люди різного віку. Можуть спостерігатись епідемічні спалахи, що частіше виникають у дитячих колективах закритого типу, гуртожитках, казармах.

Інкубаційний період становить від 2 до 10 днів, у середньому він складає 3-4 дні.Розрізняють локалізовані та генералізовані форми менінгококової інфекції. До локалізованих форм відноситься менінгококовий назофарингіт, до генералізованих - менінгококцемія (сепсис), менінгіт, менінгоенцефаліт.

З клінічних форм найчастіше зустрічається менінгококовий назофарингіт. Початок гострий. Хворі скаржаться на головний біль, закладеність носа, нежить. Температура тіла може залишатися нормальною, але здебільшого підвищується до 38°С і вище. Гарячка триває лише 1-3 дні. Ніяких специфічних проявів менінгококовий назофарингіт не викликає.

Хворі, як правило, почуваються задовільно і швидко одужують. Однак назофарингіт може бути продромом генералізованих форм хвороби.

Менінгококцемія розпочинається гостро з ознобу, гарячки, підвищення температури тіла до 39-41°С, у частини хворих передує назофарингіт. Спостерігається виражена інтоксикація - головний біль, ломота в м’язах та суглобах, блювота. Вже через 12-48 годин від початку хвороби з’являється характерна кров’яниста висипка у вигляд зірочок, яка локалізується на тулубі, кінцівках, сідницях та обличчі. Елементи висипки мають неправильну форму, нерівні краї, дещо виступають над поверхнею шкіри, багряного кольору. Розміри висипки коливаються у межах - від ледве помітних до великих крововиливів у шкіру. Характерною є симетричність висипки.

Важкі випадки менінгококцемії ускладнюються інфекційно-токсичним шоком, крововиливами у внутрішні органи, в тому числі у нирки, надниркові залози, у головний мозок, міокард та оболонки очей.

Менінгококовий менінгіттакож розпочинається раптово: підвищується температура тіла, з'являються дуже сильний головний біль та блювання без нудоти. Найхарактерніші зміни спостерігаються з боку нервової системи: світлобоязнь, реакція на шумові подразники, ригідність потиличних м'язів. У деяких хворих з’являється кров’яниста висипка, помірні явища ринофарингіту, які швидко зникають. Далі виникають корчі. У тяжких випадках хворі втрачають свідомість.

У багатьох випадках у хворих одночасно спостерігаються клінічні прояви гнійного менінгіту (головний біль, блювота, менінгеальні симптоми) та менінгококцемії (висока інтоксикація, геморагічний висип, розлади гемодинаміки).

При підозрі захворювання на менінгококову інфекцію або встановленні діагнозу "менінгіт" хворий підлягає госпіталізації в інфекційне відділення з метою попередження ускладнень і летальних випадків та розповсюдження менінгококової інфекції серед оточуючих.

Кір – гостре вірусне інфекційне захворювання, яке має характерні клінічні прояви, що при типовому перебігу дозволяє легко встановити діагноз.

Інкубаційний період триває 9-11 днів, може продовжуватися до 17, а іноді – до 21 дня.

Джерелом інфекції є хворі на кір в катаральному періоді і перші три дні висипань. Інфікована людина стає небезпечною для оточуючих на 9-10-й день після контакту з хворим на кір.

Механізм передачі – повітряно-крапельний (кашель, чхання).

Індекс контагіозності – 95 - 96%, тобто на нього захворюють 95-96% сприйнятливих людей, які були в контакті з хворим, незалежно від їх віку.

Періоди перебігу хвороби:

І (катаральний). На 3-ій день піднімається температура до 38-39˚С, з’являється сухий кашель, нежить, кон’юктивіт, світлобоязнь, набряк повік, в ротовій порожнині на слизовій з’являються плями (папули).

ІІ (висипання). Знову піднімається температура до 39-40˚С, з’являється висипка за вухами, на щоках, шиї, грудях і верхній частині спини (поетапно). Далі висипка поширюється на сідниці, кінцівки.

ІІІ (пігментації). Висипка згасає і перетворюється на «бурі» плями, які утримуються 1,5-3 тижні.

Ускладнення: можуть з’являтися в будь-який період хвороби. До них належать: ларингіт, ларинготрахеїт, інтерстиціальна пневмонія, отит, енцефаліт, гострий склерозуючий панецефаліт.

В період підвищеної захворюваності на кір рекомендується:

1) уникати великого скупчення людей;

2) при перших проявах «простудного» захворювання звертатись до лікаря.

3) для запобігання захворювання і грізних ускладнень єдиним заходом залишається вакцинація проти кору.

 

Вітряна віспа. Чомусь у суспільства складається думка про вітрянку, як про легку інфекцію. Дійсно, у дітей віком 1-14 років захворювання у більшості випадків має доброякісний перебіг, проте в 1 з 50 випадків спостерігають ускладнення, серед яких найтяжчими є запалення головного мозку (енцефаліт) та легень (пневмонія). Тяжким перебігом характеризується перебіг вітрянки у немовлят, підлітків та дорослих. Небезпеку для плоду складає перенесення вітрянки вагітною, особливо на ранніх термінах та перед пологами.

Збудником захворювання є вірус, що належить до сімейства герпесів, тому, як і всі інші віруси герпесу, після хвороби зберігається в організмі все життя, викликаючи в дорослому віці оперізуючий лишай. Після захворювання формується пожиттєвий імунітет, повторні випадки вітрянки вкрай рідкісні.

Вірус передається повітряно-краплинним шляхом при чханні, кашлі, розмові. Вірус досить швидко поширюється, вірогідність захворіти при контакті з хворим наближається до 90%. Заразним є хворий за 2-3 дні перед висипом та до 5 дня після появи останнього висипання. Проте проявляється вітряна віспа не одразу, зокрема, не раніше 11 та не пізніше 21 дня після контакту з хворим.

Початкові ознаки захворювання схожі на застуду – гарячка, зниження апетиту, іноді – болі в горлі. На тлі підйому температури з’являється висип: спочатку у вигляді дрібних округлих червонуватих плям (до1 см), потім вони плавно піднімаються над поверхнею шкіри, перетворюючись на горбики, а потім – в сверблячі міхурці з прозорою рідиною. Згодом міхурці підсихають, вкриваючись кірочками, які безслідно відпадають впродовж 1-2 тижнів. Проте, якщо міхурці нагноїлися чи хворий їх розчухав, після загоєння міхурців формуються рубчики, що створює косметичні дефекти шкіри. Висипання можуть бути і на слизових оболонках рота та статевих органів, що супроводжується виразним свербежем та неспокоєм. Таких епізодів підсипань з підйомом температури може бути до 3-4, з проміжками нормального самопочуття впродовж 1-2 днів. Однак подібні з вітрянкою висипання можуть бути при алергійних реакціях та інших захворюваннях, тому в усіх без винятку випадках хворого повинен оглянути лікар.

Небезпечні ознаки. Також пам’ятайте про ознаки, коли потрібно звернутися за медичною допомогою негайно, зокрема: виражена млявість та сонливість, температура тіла більше 39,0˚С, що не знижується при прийомі жарознижуючих препаратів, задишка, наявність блювання, марення, хитка хода, втрата свідомості, судоми. Це свідчить про розвиток ускладнень, що загрожують життю хворого.

Епідемічний паротит.

Хвороба передається повітряно-краплинним шляхом від хворих, є найбільш заразною наприкінці інкубаційного періоду та до 9-го дня захворювання включно. Відмічається сезонність — березень-квітень. Після хвороби формується стійкий імунітет.

Викликається вірусом, який входить до сімейства Paramyxoviridae, роду Paramyxovirus, який паразитує у клітинах епітелію слинних залоз. Він містить 8 структурних білків, зокрема, гемаглютинін, гемолізин та нейрамінідазу, а також не має антигенних варіантів (таких, як вірус грипу).

Інкубаційний період 11-19 днів.

З початку хвороби відмічається невеликий озноб, швидке підвищення температури тіла до 39-40 °C, помірний головний біль, загальне нездужання.

Через 2 дні на стороні ураження (зліва або справа) з'являється припухлість привушної залози. Спочатку припухлість помітна спереду вушної раковини, потім вона поширюєть назад та донизу (за кут нижньої щелепи), при цьому — мочка вуха дещо відкопилюється, ямка, розташована позаду її заповнюється. Пальпація залози стає болючою. Шкіра над нею розтягнута, блищить та лисниться. На центральній ділянці привушна залоза щільніша, по периферії має більш м'яку консистенцію. При прожовуванні та ковтанні їжі з боку ураження відмічається болючість. У деяких хворих через 1-2 дні збільшується й інша залоза, обличчя стає грушеподібним.

При сприятливому перебігу захворювання лихоманковий період триває 3-4 дні, але у тяжких випадках в ослаблених хворих, а також при двобічному ураженні привушних залоз може тривати 6-7 днів.

Перебіг хвороби може ускладнюватися серозним менінгітом або менінгоенцефалітом, панкреатитом, у чоловіків — орхітом. Можливі парези лицьового нерву, стиснутого збільшеною слинною залозою.

Хвороба розпізнається на основі епідеміологічних даних та клінічної картини. Необхідно диференціювати від гнійних паротитів бактеріального походження.

Скарлатина. Варіант стрептококової інфекції, що викликає ангіну та висип на шкірі, а також симптоми інтоксикації. Може призвести до ускладнень з боку серця та нирок.

Збудник хвороби – стрептокок. Джерелом інфекції є хворий. Розповсюджується бактерія повітряно – крапельним шляхом, частіше за все проникає до організму через очі та ніс, іноді крізь уражену опіком або поранену шкіру.

Збудник хвороби може існувати і поза організмом людини, тому одяг хворого, його речі, книги, якими він користувався, можуть бути джерелом розповсюдження інфекції.

Інкубаційний період від 1 до 7 діб, іноді до 12 діб.

Після перенесеної хвороби виникає імунітет, але іноді можливі повторні випадки захворювання на скарлатину, які пов’язані з послабленням захисних сил організму.

Симптоми хвороби: часто хвороба починається з головного болю, блювання, болю в горлі, підвищення температури до 39 градусів; крапкоподібний червоний висип з’являється по всьому тілу в перші 1 – 2 доби хвороби; висип грубий на дотик, при натискуванні плями на деякий час стають білими; висип найбільш виражений у паху, під пахвами, на внутрішніх поверхнях рук та ніг.

Укладнення виникають рідко, але можуть бути небезпечнимиВони в першу чергу можуть бути пов'язані з поширенням інфекції за межі глоткового кільця: гнійний лімфаденіт і гнійний отит.

Найчастіше страждають лімфузлов шиї, вони стають гарячими і болючими навпомацки, збільшуються в розмірах. На тлі лікування скарлатини процес може мимовільно вирішитися, але може сформуватися гнійник, буде потрібно хірургічне втручання.

Отит може початися як одночасно з тонзилітом, так і тоді, коли основні прояви хвороби вже позаду. Процес зазвичай двосторонній, знову піднімається температура, з'являється біль у вухах.

До складу стрептокока входять токсини, що володіють токсичною дією на кардіоміоцити. Одночасно з симптомами скарлатини можуть з'явитися ознаки міокардиту. Підтвердити діагноз дозволить кардіограма, УЗД серця і аналіз крові на кардиоспецифических маркери. Хворі з таким ускладненням повинні оглядатись кардіологом.

Ендострептолізін А стрептокока призводить до формування імунних комплексів, що ушкоджують мембрани ниркових клубочків з формуванням гломерулонефриту. В результаті, вже після стихання симптомів скарлатини, з'являються набряки, зміни в аналізах сечі, може підвищуватися артеріальний тиск.

Бешихає серйозним захворюванням інфекційного характеру. Зовні воно проявляється прогресуючим ураженням шкірних покривів.

Захворювання досить поширене. Воно на четвертому місці після кишкових захворювань і ГРЗ, вірусних гепатитів. Часто воно вражає людей старшої групи. Від 20 до тридцятирічного віку захворюванням страждають, в основному, чоловіки, особливо ті, хто постійно змушений часто травмувати шкіру і забруднювати її, а також працювати при різких температурних перепадах. У групу ризику потрапляють водії, військові, вантажники і будівельники.

Причини виникнення хвороби. У шкіру, пошкоджену попрілістю, подряпинами, синцями та потертостями проникає стрептокок - в цьому і полягає причина цієї недуги.

Приблизно 15 відсотків людей, будучи переносниками захворювання, абсолютно не страждають від нього, тому як воно ніяк себе не проявляє. Для того, щоб недуга дала про себе знати, повинні виникнути певні умови.

Умови для розвитку захворювання:травми, удари, інсоляція (по-іншому засмага), стреси;різкі зміни температур (перегрів і переохолодження);порушення шкірної цілісності (садна, тріщини, попрілість, подряпини, уколи).

Бешиха може виникнути і на тлі деяких захворювань. Це грибок стопи,  цукровий діабет, і варикоз, ожиріння, проблеми з судинами лімфатичної системи (лімфостазу), вогнища стрептококової інфекції хронічного плану (отит, тонзиліт, пародонтит, карієс, трофічні виразки, тромбофлебіт). До провокуючим захворювань відносяться і хронічні соматичні захворювання, які знижують імунітет. Це трапляється, в основному, з літніми людьми.Зростання захворюваності збільшується в літній період і восени.

Коли починає розвиватися захворювання, хворий відчуває озноб, він слабшає, в м'язах виникає біль, часто його рве або нудить, частішає серцевий ритм. Температура піднімається до рівня 40 градусів. Якщо випадок важкий, то буває марення, судоми. Через добу з часу виникнення недуги проявляється місцева картина: уражену ділянку шкіри пече, він червоніє, набрякає, болить, в ньому спостерігається напруженість. Місцевий прояв при цьому захворюванні може з'явитися на обличчі, на тулубі, на слизових.

Діагностують бешиха на підставі клінічних симптомів. Якщо випадок важкий і розвиваються гнійні некротичні ускладнення, виникають часті рецидиви, якщо хворий дуже старий чи наявна супутня патологія, то рекомендується стаціонарне лікування.

Хвороба Лайма - це природно-осередкова інфекційна хвороба, що передається людині кліщами. Збудником хвороби є спірохети роду Борелія.

За своїм географічним поширенням хвороба Лайма досить обширна і зустрічається практично скрізь. Найменування своє хвороба отримала завдяки містечку Старий Лайм в США, де вперше почала вивчатися в 1975 році. Офіційно іксодовий кліщовий бореліоз в Україні почали реєструвати з 2000 р.

Епідемічна ситуація з іксодових кліщових бореліозів в м.Києві є вкрай несприятливою. Щороку реєструється більше 400 випадків захворювання, з них більше половини випадків зараження сталося безпосередньо на території міста.

Основний механізм інфікування людини – через укус зараженого кліща (трансмісивний механізм). З током лімфи і крові людини збудник потрапляє у внутрішні органи, суглоби, нервову систему.

Тривалість інкубаційного періоду варіює у широких межах - від 1 до 53 днів, найчастіше - 12 днів.

Основною клінічною ознакою хвороби Лайма є мігруюча еритема: Місце, куди вкусив кліщ, червоніє, і пляма постійно збільшується, іноді досягаючи 60 сантиметрів і навіть більше. У середньому, розміри почервоніння становлять не більше 10 сантиметрів, форму має круглу або овальну. Еритема зазвичай гаряча на дотик, болюча, часто супроводжується свербінням. Протягом часу пляма може збліднути або набути синюшний відтінок.

Можуть проявлятись ознаки хвороби, схожі з симптомами грипу: загальна слабкість, лихоманка, болі в м'язах, втома, біль у горлі.

Через кілька тижнів вони зникають, а по закінченні місяця починаються перші симптоми ураження серця, суглобів, нервової системи.

Неврологічні симптоми проявляються головним болем різної інтенсивності, нудотою, блювотою, світлобоязню, біллю очних яблук, ригідністю потиличних м’язів, рідше виявляють інші симптоми подразнення мозкових оболонок. Хворі скаржаться на болі, оніміння, поколювання, відчуття повзання мурашок, печіння і т.д. Неврологічні порушення рецидивувати і набувати хронічний перебіг.

Для хвороби характерна різноманітність ускладнень. Можуть виникати ураження серця (біль, неприємні відчуття в області серця, перебої серцевих скорочень, підвищене серцебиття, аритмія, біль у грудях, міокардит), мігруючі болі в кістках, м’язах, суглобах.

Лайм-бореліоз може переходити у хронічну форму (розвиваються артрит, остеопороз, розлади пам’яті, сну, порушення чутливості).

Кліщовий бореліоз може бути небезпечний при вагітності та привести до відторгнення плоду.

Затяжний і хронічний перебіг бореліозу іноді призводить до часткової або повної втрати працездатності.

Пацієнт з хворобою Лайма безпечний для оточуючих, кліщовий бореліоз не передається від людини до людини.

Лише термінове звернення постраждалого від укусу до лікаря дозволяє оперативно визначити ефективні профілактичні  та лікувальні заходи.

При укусі кліщем слід щонайшвидше звернутися до лікаря-інфекціоніста, а для зняття кліща з тіла людини - до травматолога чи хірурга!

Профілактика від нападу кліщів.

Полягає в дотриманні заходів індивідуального захисту.

Найчастіше кліщі прикріпляються до одягу людини, коли вона торкається гілок дерев, кущів, або сидить на траві. Кліщі присмоктуються до тіла людей не лише під час перебування на природі, але й через деякий час після відвідування зеленої зони, залишившись на одязі, речах. Крім того, вони можуть заноситись до житла людини з букетами квітів, собаками та іншими тваринами.

При відвідуванні місць, де можуть бути кліщі, рекомендується одягатися в світлий одяг на довгий рукав, щільно прилягаючий до тіла , щоб було легше помітити повзаючих кліщів, одягати закрите взуття, голову слід покривати головним убором. Кліщ вибирає місця для присмоктування з ніжною, тоненькою шкірою (під пахвами, в паху, біля вуха, на волосяній частині голови).

Періодично проводити само- та взаємоогляди, особливо ретельно потрібно обстежувати ділянки тіла, покриті волоссям.

Використовувати засоби для відлякування кліщів - сучасні репеленти.

Місце для привалів, нічного сну на природі необхідно звільнити від сухої трави, гілок, хмизу в радіусі 20 - 25 м.

Вдома слід одразу змінити одяг, білизну, ретельно їх оглянути, випрати та випрасувати. Не можна залишати цей одяг біля ліжка чи спати в ньому. Витрушування одягу не позбавляє від кліщів.

При сумісному перебуванні на природі з хатніми тварини - їх теж слід оглянути на наявність кліщів до того, як впустити до помешкання.

Токсоплазмоз є захворюванням, яке викликає токсоплазма - одноклітинний паразит. Цим захворюванням уражено безліч людей по всьому світу.

Джерело токсоплазмозу - кішки. Це обумовлено тим, що токсоплазми можуть розмножуватися в кишечнику котів, точніше в клітинах, які його покривають. Ооцисти - яйця токсоплазм виділяються разом з калом тварини. Далі вони продовжують своє існування в шлунку інших свійських тварин, які можуть їх проковтнути. У людей симптоми токсоплазмозу починають проявлятися після тісного контакту з кішкою або ґрунтом, який містить яйця глистів, які потрапили туди з калом тварини. Також заразитися цією хворобою можна при вживанні м'яса, інфікованого токсоплазмою. У вагітних жінок токсоплазми можуть передаватися плоду, тим самим інфікуючи його.

Що відбувається при токсоплазмозі? Виділяють три види токсоплазмозу – лімфатичний, хронічний і дисемінований. Прояви лімфатичного токсоплазмозу схожі з симптомами інфекційного мононуклеозу. У хворих збільшуються лімфовузли шиї і пахв, вони відчувають загальне нездужання, біль у м'язах, періодично підвищується температура тіла. Також симптоми токсоплазмозу лімфатичного можуть включати знижений тиск, незначну анемію, в крові може збільшитися рівень лімфоцитів і понизиться рівень лейкоцитів. Хронічний токсоплазмоз тягне за собою запалення внутрішньої структури ока. Прояви гострого дисемінованого токсоплазмозу - висип, підвищена температура тіла та виснаження. Такі симптоми токсоплазмозу найбільш часто вражають тих людей, які мають знижений імунітет. В найгіршому варіанті цей вид захворювання проявляється у тих, хто має ВІЛ- інфекцію. У цьому випадку токсоплазмоз може вразити весь організм і викликати енцефаліт, який в свою чергу призводить до головного болю, судом, паралічу і навіть комі.

Токсоплазмоз найбільш небезпечний для вагітних жінок, так як хвороба у новонароджених буде протікати дуже важко, навіть може закінчитися летальним результатом. Буває, що хвороба проявляється тільки через кілька місяців або років. У дітей симптоми токсоплазмозу - судоми, жовтяниця у важкій формі, запалення очей, яке призводить до сліпоти, судоми, порушення розумового та фізичного розвитку.

Для людей, які мають ослаблену імунну систему, для вагітних або новонароджених,  лікування токсоплазмозу необхідно, його повинен здійснювати лікар.

Інфекційний мононуклеоз. Збудник мононуклеозу – вірус Епштейна – Бар з родини герпесів. Це так званий латентний (прихований) вірус, і більшість із нас – його носії. Зараження відбувається повітряно-крапельним, контактним шляхом. Можна підхопити вірус у транспорті, під час розмови, навіть танців. Захворювання передається через погано вимитий посуд, ручки дверей, водопровідні крани, за які брався хворий.

Мононуклеоз розвивається частіше у людей ослаблених, які зазнали стресу, серйозних психічних чи фізичних навантажень.

Оскільки сьогодні від зараження вірусами практично немає ніякої профілактики, якщо людина контактувала з хворим інфекційним мононуклеозом, слід уважно стежити за здоров’ям в наступні 2-3 місяці. Якщо симптомів мононуклеозу не з’явиться, отже, або ви на заразилася, або імунітет впорався з вірусом і зараження пройшло безпечно.

Симптоми інфекційного мононуклеозу різноманітні. Деколи проявляються загальні явища продромального характеру, такі як нездужання, слабкість і катаральні симптоми. Поступово самопочуття погіршується, температура зростає до субфебрильної, спостерігається постійне першіння в горлі, труднощі при диханні через закладеності носа. Характерним явищем можна назвати також гіперемію слизової оболонки ротоглотки, а також патологічне розростання мигдаликів.

Іноді захворювання починається раптово, і його симптоми яскраво виражені. В такій ситуації не виключена:

§лихоманка, вона протікає по-різному (зазвичай 38-39С) і триває кілька днів або навіть місяць

§підвищене потовиділення, озноб, сонливість, слабкість

§ознаки інтоксикації – головний біль, ломота в м’язах і больові відчуття при ковтанні

Далі настає кульмінація захворювання, тобто виявляються основні особливості клінічної картини інфекційного мононуклеозу, в тому числі:

§ангіна – виникає зернистість задньої стінки слизової глотки, її гіперемія, фолікулярна гіперплазія, ймовірно крововилив слизової

§гепатоспленомегалія – збільшення печінки та селезінки

§лімфаденопатія – збільшення лімфатичних вузлів

§загальна інтоксикація організму

§поява висипки на тілі

Висип при мононуклеозі найчастіше виникає на початку захворювання, одночасно з гарячкою та лімфаденопатією, при цьому він може бути достатньо інтенсивним, локалізуватися на ногах, руках, обличчі, животі та спині у вигляді дрібних червоних або блідо-рожевих цяточок. Висип не свербить.

Однак, найбільш важливим симптомом інфекційного мононуклеозу, традиційно вважають поліаденіт. Він виникає, як результат гіперплазії лімфоїдної тканини. У більшості випадків на мигдалинах носоглотки і піднебіння розвиваються острівкові накладення сірого або білувато-жовтуватого відтінку. Їх консистенція пухка і горбиста, вони легко видаляються.

Крім того, збільшуються периферичні лімфатичні вузли. У них затримується вірус, який активно розмножується. Особливо інтенсивно ростуть лімфовузли на задній поверхні шиї: вони стають дуже помітними, коли хворий повертає голову в сторони. Поруч розташовані лімфовузли – взаємопов’язані, і практично завжди їх ураження носить двосторонній характер.

Пальпація лімфатичних вузлів не викликає неприємних відчуттів, вони рухливі і не щільно контактують зі шкірою. Іноді збільшуються лімфовузли, розташовані в черевній порожнині – вони здавлюють нервові закінчення в цій області і провокують виникнення ознак гострого живота. Це може призвести до постановки неточного діагнозу і проведення хірургічної операції.

Для інфекційного мононуклеозу характерна гепатоспленомегалія, тобто патологічне збільшення селезінки і печінки. Ці органи дуже чутливі до захворювання, тому зміни в них починають відбуватися вже в перші дні після зараження. Селезінка може збільшитися настільки, що її тканини не витримують тиску, і вона розривається.

Перші 2-4 тижні спостерігається безперервне зростання розмірів цих органів, в деякій мірі воно продовжується і після одужання. Коли температура тіла повертається до фізіологічних значень, відбувається нормалізація стану селезінки і печінки. 

Герпетична інфекція - це інфекційне захворювання, що протікає з ураженням шкіри, слизових оболонок, вісцеральних органів, нервової системи та статевих органів.

Захворювання викликається ДНК-вмісними вірусами. Виділяють 8 типів вірусу герпесу:

·вірус простого герпесу 1 типу найчастіше викликає герпес шкіри, слизових, офтальмогерпес; 2 типу - генітальний герпес;

·вірус герпесу 3 типу є причиною вітряної віспи, оперізуючого лишаю, постгерпетичної навралгіі;

·вірус герпесу 4 типу (вірус Епштейна-Барр);

·вірус герпесу 5 типу (Цитомегаловірус);

·вірус герпесу людини 6 та 7 типів;

·вірусгерпесу 8 типу.

Найбільшвивченимиєгерпесвіруси 1-5 типів. Убільшостівипадківінфікуваннявідбуваєтьсяповітряно-крапельнимшляхомприпрямомуконтактіабочерезпредметипобуту (наприклад, черезрушник), оральним (черезпоцілунки), статевим, припереливаннікрові, трансплацентарним (відматеріплоду), трансплантаційним (припересадціорганів ). У кожної людини захворювання може перебігати по-різному. На перебіг процесу впливають вік, стать, стан імунної системи та супутні захворювання.

Інкубаційний період триває від 2-х до 12 днів, в середньому 4-5 днів. Захворювання протікає з різноманіттям клінічних форм.

Герпетичне ураження шкіри частіше локалізується навколо рота, на губах, на крилах носа (герпес губ, носа). У місці висипання хворі відчувають печіння, свербіж. Через кілька годин в цьому місці з'являється група дрібних пухирців, заповнених спочатку прозорим, потім мутним вмістом, близько розташованих один до одного або зливаються в багатокамерний елемент. Потім везикули розкриваються, утворюються дрібні ерозії, які підсихають і перетворюються в кірочки.

Реактивація латентного вірусу частіше протікає з появою поодиноких або згрупованих везикул навколо рота, зазвичай по червоній облямівці губ. Ураження очей можуть бути проявами як первинної, так і рецидивуючої герпетичної інфекції. Характеризуються розвитком кон'юнктивіту із залученням глибоких шарів рогівки.

Генітальний герпес особливо небезпечний для вагітних, тому що викликає важку генералізовану інфекцію у новонароджених.

Герпетичні енцефаліти протікають важко з лихоманкою, порушенням свідомості, судомами, зміною поведінки. Початок гострий або блискавичний із швидким розвитком коми. В спинномозковій рідині виявляють плеоцитоз з підвищеним вмістом як лімфоцитів, так і еритроцитів.

Герпетичні панариції - поодинокі або множинні везикулярні ураження, які з'являються на пальцях рук або навколо нігтьового ложа.

Основні діагностичні ознаки герпетичної інфекції, викликаної вірусами простого герпесу:

1.                      Епіданамнез - контакт з хворим або вірусоносієм, різноманітність шляхів зараження, сприйнятливість дітей будь-якого віку.

2.                      Різноманіття клінічних форм, що протікають з ураженням шкіри, слизових оболонок, ЦНС, вісцеральних органів.

3.                      Проявляється як первинна форма інфекції, так і рецидивуюча персистуюча.

4.                      Характерний гострий початок захворювання, що протікає з помірно або слабо вираженими загальними симптомами і характерними місцевими проявами - висипаннями у вигляді згрупованих пухирців.

5.                      Типово важкий, прогресуючий перебіг генералізованих форм, що протікають з ураженням ЦНС, великою частотою ускладнень і високою летальністю.

Метою лікувальних заходів є:

·пригнічення розмноження вірусу в період загострення;

·формування адекватної імунної відповіді і його тривале зберігання з метою блокування повторної активації вірусу;

·попередження розвитку/ відновлення тих порушень, які викликає активація вірусу в організмі;

<