1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

Заснуванню київського військового госпіталю сприяли безперервні війни і їхні наслідки, заходи пов'язані з підготовкою до війни проти Туреччини: будівництво фортеці та інших оборонних споруд; часті походи військ, табірні збори і погані соціальні умови вояків. Це викликало високу захворюваність і необхідність заснування стаціонарних лікувальних установ.
В 1755р. спадкоємцями Петра І у Печерській частині Києва іменованою ”слободою”, був відкритий ”... польовий госпіталь для лікування військових чинів з військових батальйонів російської армії, для людей убогих, старих, духовних і світських, людей лицарських на послугах наших у різних битвах покалічених”.
10 червня 1755р. указом сенату медичної канцелярії Російської імперії “...у Києві, яко місті знатному і багатолюдному шпиталь заснувати хоча б на 50 чоловік хворих і до оного визначити комісара, а для хворих доктора, якому гарнізонних полків хворих у нагляд доручити, лікаря одного й аптекаря одного”.
Спочатку госпіталь складався з 3-х відділень: ломотного /травматологічного/, порожнинного /хірургічного/ і пропасного /інфекційного/.
Характерними інфекційними захворюваннями у XVIII - XIX століттях були: висипний тиф, бугорчатка /туберкульоз/, холера, чума. Хворі на різні інфекції лікувалися у госпіталі з періоду його створення. У зв'язку з цим госпіталь завжди був переповнений і адміністрація постійно мала складнощі з розміщенням даної категорії хворих навіть після побудови нового госпітального корпуса /1842р./. В різні роки ця проблема вирішувалася по-різному: спочатку хворих розміщували разом з іншими хворими і, у кращому випадку, для них виділялися окремі палати, в подальшому - будувалися літні бараки, орендувалися приміщення поза територією госпіталю.
У 1770-1771рр. Київ відвідав полковий лікар Йоганн Лерхе, який написав: «Заклад, що займає простір, був вибудований з дерева, крім деяких будівель, і складався з дев'яти великих корпусів, які до тисячі хворим могли знаходити місце». Він прибув для ліквідації епідемії ”морової виразки” /14 жовтня 1770р./ і констатував, що ніяких запобіжних заходів не було прийнято. Чума швидко поширювалася на Подолі, цивільний люд вільно пересувався по місту і саме цим являв джерело поширював інфекцію. Коли епідемія почала поширюватися на Печерськ, генерал-губернатор наказав послати на Поділ для боротьби з чумою лікаря госпіталю Митрофанова з декількома хірургами і командою, що складала 50 солдатів. Тоді вперше госпіталь набув статусу ”холерного”. Надалі, у 1792р. госпіталь ввійшов до складу армії, яку очолював А.В.Суворов, та перейменувався у ”постійний воєнно-польовий”.
З 1811 р. в Києві почалася розбудова Старого міста і Печерська, проте санітарний стан міста не поліпшувався, особливо страждав Поділ.
До 30-х років ХІХ ст. лютували епідемії віспи, тифу у різних формах, проносів, не говорячи про постійні хвороби (сухоту, запалення, скарлатину, малярію). Щороку гинула від віспи значна кількість населення (найбільша смертність відзначена у 1810 і 1826 рр..), дизентерія лютувала майже постійно. Особливо згубні були роки, що збігалися з пересуванням військ (1826, 1827, 1828, 1831). Однією з причин хвороб визнавалася вода у колодязях, ”... неприємна для смаку і до вживання негідна”, тому віддавали перевагу річковому та струмковому водопостачанню. У 1830-1831, 1847, 1852-1853 і 1855р. у Києві зареєстровано епідемію холери.
З доповіді Київському військовому губернаторові Г.Л.Княжніну ”Про смертність у Київському військовим госпіталі 1827-1829рр.” відомо:

  • 1827р. - загальна кількість хворих складала 600-700 чіл., з них: одужало - 76, померло - 546;
  • 1828 р. - одужало - 1051, померло -847;
  • січень 1829р. - померло від дизентерії 106 чоловік;
  • лютий 1829р. прибуло у госпіталь 200 полонених з війська турецького, з яких померло від захворювань з поносом 28 чоловік, у березні - 33 чоловік.

В документі зазначено, що причиною смерті військових канонистів були захворювання з проносом, лихоманкою, цинга з виразками, сухотка.
Під час епідемії холери на Півдні Росії Київський госпіталь брав участь у роботі спеціально створеної урядової комісії, відомої під назвою ”Епідемічної комісії для ліквідації холери - morbus”. За розпорядженням Військового Міністра у комісії, очолюваної генерал-майором Івановим, для участі у ліквідації холери в деяких губерніях (у Саратові), з госпіталю у вересні 1830р. були направлені лікар-ординатор, штаб-лікар, колезький радник Волчанецький та аптекарський гезель Бурхард з двома аптекарських учнями. (Справа N123 і 124, Київського Військового Губернатора, 1830р., лист 1-3.)
З 1835р. по 1841р. активно будується та зміцнюється положення госпіталю. Водночас медичне забезпечення населення здійснювала Кирилівська міська лікарня, яка була відкрита у 1803р. Це були єдині лікувальні заклади Києва того часу. Згодом був відкритий університет Святого Володимира /1834р./, в складі якого через 7 років розпочав роботу медичний факультет.
8 травня 1844 р. професор Ф.С. Цицурин очолив нову кафедру терапевтичної клініки із семіотикою при медичному факультеті, йому ж було доручено тимчасове викладання приватної патології і терапії ”у повному обсязі надалі до визначення іншого викладання, без особливого, утім, за цю працю винагороди”. Наукові дослідження та пошук професора і його учнів були присвячені головним чином розробці семіотики, діагностики холери, внутрішніх і шкірних хвороб, лікувального застосування мінеральних вод.
У 1847 році вчена рада університету клопотала про відкриття клінік на базі госпіталю. Тоді ж було затверджене «Положення про клінічні відділення». У ньому визначено, що при госпіталі існують клінічні відділення: терапевтичних, хірургічних, нашкірних хвороб та судово-медичне.
У вересні 1847 р., коли страшна епідемія холери наближалася до Києва, разом із побудовою тимчасових лікарень був утворений ”Учений комітет” із професорів медичного факультету: Ф.С. Цицурина (терапевт), А.П. Вальтера (анатом) і Н.І. Козлова (патолог). Перед ними була поставлена задача ”лікування хворих і об'єктивного вивчення хвороби”. Вивчення умов, що сприяли поширенню холери, клінічної симптоматики, хімічного дослідження крові і випорожнень хворих (1680 осіб) у різні періоди хвороби, вівісекції трупів загиблих від холери привело до складання ”Ученим комітетом” “Медичного звіту про холерну епідемію у Києві 1847р”. Цей звіт знайомить нас із представленнями лікарів тієї епохи про епідемічні захворювання. З приводу можливих шляхів поширення епідемії вони писали: ”... чим далі від міазматичного впливу ріки, тим менше сприйнятливість до холери; ... ми не вважаємо себе вправі виразити нашу рішучу думку відносно контагіозного походження холери і можливості її поширення через повідомлення від одного суб'єкта до іншого; число спостережень... досить незначно; ... найближчі причини, що сприяють до холери, знаходилися, вочевидь, у роді життя, дієтичному змісті і заняттях бідного класу людей; ...холера в людей худосочних, венеричних, коростявих, скорбутных, туберкульозних і золотушних зустрічається частіше.” (Зі статті В.И. Бородулина, В.П. Бревнова, 1997р. «Факультетська терапевтична клініка університету Св. Володимира: формування Київського наукового центра вітчизняної терапії»).
Епідемія холери у військах, по оцінці головного доктора Київського військового госпіталю (статського радника) Миколи Чорнобаєва, розвилася починаючи з червня 1847 р. коли хворі госпіталізувалися під різними діагнозами, хоча це і була очевидна холера, але це анітрошки не бентежило керівників санітарної служби і не викликало тривоги в начальника госпіталю, що протягом декількох місяців спокійно звітував про всі захворювання, що надійшли у госпіталь. Смертність по госпіталю за цей час складала 8,3% від загальної кількості. Така велика смертність серед хворих холерою може бути пояснена пізньою госпіталізацією та похибкою діагностики. Найбільш страждала категорія нижніх чинів й нестройових - 90,3% від загальної смертності від холери.
У 1847 - 1848р. у зв’язку з епідемією холери було розгорнуто 2500 ліжок. Хворих розташовували у декількох холерних відділеннях, не тільки у нових госпітальних корпусах, але й у круглій башті, редуті №1, у північній напівбашті та капонірах.
В структурі захворюваності у 1849-1850рр. головне місце займала ”перемежуюча лихоманка”, її частка складала 25% від усіх хворих. Багато хто з хворих врятовані одним хініном, також застосовувалися електромагнетизм і підсмажена поварена сіль. Друге місце посіли тифозні гарячки.
На початку 1849р. Військова Рада Київського Округу прийняла положення ”Про заснування клінічного відділення для практичних занять вихованців Університету Св. Володимира при госпіталі”. ”Професори медичного факультету університету Св. Володимира за призначенням Ради Університету читають у палатах Київського військового госпіталю біля ліжка хворих клінічні лекції по терапії, хірургії, анатомії патологічній і судовій медицині» - так говорить перший параграф положення. По цьому положенню професор зобов'язаний був виконувати посаду ординатора госпіталю й одночасно був завідуючим госпітальним клінічним відділенням. «У повагу занять професорів по університеті» професор звільнялася від чергувань по госпіталі, щоб ці чергування несли призначені їм гідні студенти, якими він повинний був постійно керувати. Про виділення палат для хворих і для занять, про їх оснащення був виданий наказ по госпіталю від 14 квітня 1849р., що передбачав усе до дрібниць. У одному з пунктів цього наказу говориться: «Оскільки ці відділення призначені для важко хворих, то у палатах оних повинні знаходитися по два штекбекена і 4 уринніка. У терапевтичну клініку призначити поверх того 8 склянок скляних ...»
У 1851 р. головний доктор Київського військового госпіталю (статський радник Чернобаев) у відповідь на запит медичного департаменту Військового міністерства про роботу клінічних відділень подав рапорт, у якому вбачав позитивну користь для хворих заснування цих клінік. Однак, він заперечував проти виконання професорами клінік обов'язків ординаторів госпіталю, тому що маючи багато обов'язків по університеті і знаходячись від госпіталю на відстані 6 кілометрів фактично виконувати ці обов'язки вони не можуть. У рапорті він пропонував заснувати посаду асистентів у клінічних відділеннях з числа постійних ординаторів госпіталю. Враховуючи останнє 22 вересня 1851р. були затверджені нові правила для клінічних відділень при Київському військовому госпіталі, згідно яких засновувалася посада асистента, що виконував всі обов'язки ординатора.
На регулярних медичних нарадах лікарів госпіталю обговорювалися питання по боротьбі з малярією, гостро заразними хворобами - грипом, дизентерією, тифами, піднімалося питання про “епідемічний гастроентерит”, що поширювався у таборах на Сирці. Треба думати, приймаючи до уваги рівень знань того часу, що під личиною цієї хвороби приховувалися як харчова токсикоінфекція, так і дизентерія.
Під час Кримської війни у 1856р. професори С. А. Алфер’єв і Ф.Ф. Меринг були відряджені у місця розташування південної армії для надання допомоги тифозним хворим і для вивчення на місці як у росіян, так і у союзних військах тифозної епідемії.
Необхідно відзначити, що військові лікарі м. Києва брали участь у боротьбі з холерою задовго до утворення у Київському госпіталі інфекційного відділення. Так у газеті ”Киянин” за 1865 р., у зв'язку з загрозою холерної епідемії, приводилися надзвичайно цікаві дані профілактичного, лікувального й організаційного порядку, а також утримувалися зведення про участь військових лікарів у боротьбі з епідемією холери, що розігралася, на Україні. ”Є підстави думати, що холера з'явиться у Києві, тому що місто Бердичів уже заражений. Наука про холеру останнім часом зробила успіхи: доведено, що вона заноситься людьми за допомогою випорожнень хворих. З цих вивержень розвивається зараза, яка випаровується, будучи прийнята легенями, робить холеру серед інших осіб... З появою поносу потрібно лягти у постіль, приймати м'яту і холерні краплі, класти теплі припарки на живіт”. Робиться ряд організаційних висновків: варто очистити місто від бруду, для цього ”необхідно час і вплив досвідчених людей на народ, потрібно, так сказати, диктатура освіти і гігієни... Хвороба вимагає помірність у всіх відносинах... утриматися від надмірності у вживанні спиртних напоїв, усякого роду гульби, урочисті обіди досить шкідливі... З метою негайного надання первісної допомоги вдома улаштовані при всіх Київських аптеках чергування лікарів і призначені спеціальні екіпажі при них. Усякому захворілому потрібно буде лише повідомити у аптеку своєї частини міста і черговий лікар з усіма потрібними медичними посібниками зробить свою допомогу... Імена лікарів і адреси аптек будуть вчасно оголошені жителям... На закінчення вважаємо потрібним повторити, що холера сама по собі не заразлива; проте заразливі, через деякий час, усі виділення хворого (сеча, блювота, випорожнення). Пропонуємо засипати їх негашеним вапном у особливих ямах”.

<